Новости
News

Обо мне
About

Библиография Bibliography

Контакты
Contacts
     


















Пленэр в Нинбо

22 Ноябрь 2016 21:41

Этой осенью наконец-то удалось осуществить давнюю мечту — пленэр украинских художников в Китае.  Местом проведения стал город Нинбо на юге Японии.  Партнером с китайской сторонны стал Чу Фенлей — кандидат культурологии, выпускник Харьковской государственной академии культуры,  друг и соратник.  Андрей Корнев, принявший участие в заключительной части проекта, на страницах своей газеты ПроАРТ разместил замечательный текст о нашем пленеэре, его привожу без сокращений. (ПроАРТ № 39, 2017) «Український пленер по-китайські» За останні 20 років потік іноземних студентів в Україну прибував або мілішав але ніколи не припинявся. Ті ж, хто повертався після навчання на батьківщину, зберігав про Україну різні спогади, не тільки про збиточників-міліціянтів та гуртожитки в «мінус п’ять зірок» але й про дружні стосунки, улюблених педагогів, мальовничі краєвиди. Так закладався потенціал неформальних але важливих міжнародних зв’язків, так відбулося знайомство китайського громадянина Чу Фенлея, який отримав гуманітарну освіту та захистив кандидатську по культурології в Харкові і мистецтвознавця-сходознавця Світлани Рибалко. Андрій Корнєв Після повернення до Китаю Чу Фенлей продовжував підтримувати зв’язки з рідним для нього Харковом. Заснувавши власну компанію у царині міжнародного культурного співробітництва, він багато зробив для популяризації у Китаї харківського балету. Кілька років визрівав проект пленеру у «Піднебесній» молодих талановитих художників. З українського боку куратором виступила Світлана Рибалко. І ось, восени 2016 року, невеличкий десант українських митців опинився у м. Нінбо ближче до півдня Китаю. Місце було обрано не випадково. Часи нинішні у Нінбо відмічені економічним підйомом та бурхливим розвитком. А в околицях міста вистачає знакових історичних та культурних об’єктів від монастиря з якого розпочав свою «ходу» Китаєм чань-буддизм (дзен) і до пенатів Чан-Кайші. Прийшла пора назвати й імена художників, випускників Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Артем Толстухін, Артем Роговий, Денис Саражин та Вікторія Калайчі. У кожного з них різний досвід та не одна виставка за плечима, мандри, пленери, пошуки власного стилю. Ще в студентські роки усі вони стали діяльними учасниками творчого об’єднання «Деграж». Артем Толстухін, один із засновників, пояснює назву як абревіатуру «Декор, графіка та живопис». Згідно концепції, учасники групи творчо поєднували принципи і технічні прийоми графіки і живопису, досягаючи певних декоративних ефектів. Денис Саражин у ті ж студентські роки став переможцем конкурсу і був нагороджений 1премією від Академії мистецтв за досягнення в живопису. Закінчивши виш, Денис продовжує удосконалювати свої мистецькі здібності, маючі значні успіхи та визнання, в тому числі за кордоном. Його дружина Вікторія Калайчі, чудовий натюрмортист, тонко і лірично відчуває й пейзаж, що позначається на її пленерних роботах, які завжди викликають інтерес та схвальні відгуки. Отже команда підібралася бойова, однак Китай виявився «твердим горішком». Справа в тому, що всі вони до того мали справу з пленерами в рідній Україні та на теренах Європи, а Далекій Схід, то є зовсім інша «планета». Перейти через цей бар’єр «іншого» вдалося завдяки яскравим розповідям та професійним поясненням кураторів проекту, чиє захоплення культурою і мистецтвом Далекого Сходу зіграло неабияку роль не тільки в процесі підготовки але й в ході пленеру. Організаційні питання взяло на себе творче китайське подружжя – Фенлей та його дійова, завжди привітна дружина Ян Лі, викладач місцевого університету, що стала справжнім «драйвером» цієї маленької експедиції. Дійсно, в умовах Китаю пленер перетворюється на експедицію, кожен день якої може принести нові краєвиди, знання, «сюрпризи». Один з них, постійна увага до художників-«європейців» з боку місцевого населення. Забігаючи наперед, озвучу епізод з підсумкової виставки за результатами пленеру. Одна з китайських глядачок підійшла до Артема Рогового та запитала чому на представлених пейзажах майже немає людей, адже у Китаї їх так багато. На що митець відповів: «Звісно, люди були, і чимало, але вони всі стояли за нашими спинами і дивилися як ми працюємо, так що перед нами нікого не було». У цій напівжартівливій відповіді є велика доля правди. Глядача і читача зазвичай цікавлять «таємниці» творчості, особливо щодо візуально привабливих робіт. Що ж сказати, інколи шедеври народжуються з… неприємностей. Наприклад, увагу китайських поціновувачів мистецтва привернула виконана Артемом Толстухіним під час пленеру графічна серія «З китайського альбому». Переконливі, близькі за технікою (папір, туш) до місцевих національних традицій, і в той же час, глибоко авторські роботи були відзначені й пересічними глядачами і присутніми фахівцями. Та в планах пленеру графіки не було, просто в авіа-мандрах у Артема Толстухіна зникли не тільки всі особисті речі але, найтяжче, увесь ретельно підготовлений професійний «набір»: мистецький інструментарій, фарби, добрий-старий етюдник. Цей удар долі не зупинив справжнього митця, свідченням чого і став виконаний у графіці «Китайськийальбом». Стислий насичений графік пленеру увібрав в себе гірські буддійські монастирі,чайну церемонію, гомінливі вулиці Нінбо наповнені постійними звуками великого будівництва, щовечірній обмін думками та враженнями і, звісно, напружену творчу роботу. Результатом стали 46 живописних і графічних робіт, представлених на виставці «Нінбо очима українських художників» за підтримкою місцевого Музею мистецтв, газети «Мистецтво», центру культури і мистецтв «Шовковий шлях», компанії по культурним зв’язкам «Вітри з Русі». Звісно, була й урочиста церемонія відкриття, офіційні промови і документальні кадри з пленеру. Але найцікавіше було споглядання за реакцією нінбоських глядачів. З якою увагою молоді й літні придивлялися до полотен українських художників, без перерви клацали затвори фотоапаратів і зовсім не заради «селфі», хоча це улюблена справа у Китаї. Ні, і фото робилися явно з професійною зацікавленістю. Мою увагу привернув гурт молодих людей в неформальному «прикиді» творчих особистостей. Вони довго і жваво обговорювали живописні роботи, навіть без знання мови мені стало зрозуміло, що це «свої». Дійсно, як виявилося, серед присутніх було чимало студентів, майбутніх китайських художників. І подібні творчі мости є чи не найважливіше, що залишається, коли все закінчиться. Хоча, чому ж закінчиться?! Українсько-китайські мистецькі плани сягають далі і ми, безумовно, станемо свідками наступних творчих ініціатив. Сє-сє (кит. «дякую») за увагу!

Оставить комментарий

 

 
Copyright