Новости
News

Обо мне
About

Библиография Bibliography

Контакты
Contacts
     












Лето-это маленькая жизнь
Summer - this is a smoll life

Методичка,
Manuals ,
 1,
 1 ,
 2,
2 ,
 3,
3 ,
 4,
4 ,
 5,
5 ,
 6,
6 ,
 7,
7 ,
 Словник
Dictionary







ІСТОРІЯ ГРАФІКИ: ДАЛЕКИЙ СХІД

методичні поради до вивчення 1-го розділу дисципліни
«Історія графіки»

Вступ, тема 1, тема 2, тема 3, тема 4, тема 5, тема 6, тема 7, Словник

ТЕМА 2. ВИТОКИ ТА РОЗВИТОК ГРАВЮРИ УКІЙО-Е

2.1 Гравюра укійо-е: функція та місце в японському суспільстві доби Токугава

Розгляд цієї теми доцільно почати з короткого огляду розвитку техніки друку з дерев’яної дошки, відзначивши, що японці її запозичили з Китаю, але гравюра як вид образотворчого мистецтва виникла лише на початку XVII століття. Слід підкреслити, що це були чорно-білі ілюстрації до перших друкованих творів. Згодом, із розвитком друкарства, гравюра виокремилась у самостійний вид мистецтва. У техніці ксилографії виконувалися привітальні картки, театральні афіші та програми вистав, портрети акторів та найвідоміших краСун Сянхунь, малюнок на віялах…

Далі слід звернути увагу на те, що зорієнтованість нового мистецтва на смаки городян зумовила і його сюжетно-тематичний репертуар, який будувався на сценах з життя міста, живився його легендами, скандалами, інтересами, чутками. Саме звідси походить і його назва «укійо-е», що означає «картини швидкоплинного світу». Важливо зазначити, що цей термін не належить виключно гравюрі (адже є і живопис «укійо-е»), не є він ані позначкою школи чи стилю. Це напрямок у мистецтві, який уперше звертається до повсякденного життя на відміну від традиційного мистецтва, де головними об’єктами уваги мистців поставали пейзажі, квіти та птахи, видатні поети та вчені, герої класичних творів. Врешті-решт «укійо» стало синонімом поняттю «модний» та додавалося до визначення різноманітних явищ тогочасної Японії (укійо-дзосі – сучасний роман, укійо-комої – модний візерунок тощо ).

Висвітлюючи причини бурхливого розвитку, що набула гравюра, слід зазначити, що низька собівартість друкованого малюнку у поєднанні з актуальною тематикою та яскравістю кольорів забезпечили його популярність серед самих широких верств городян. Поступово гравюра увійшла у всі галузі життя міста, виконуючи як естетичні, так і інформаційно-рекламні функції.

Далі слід окреслити розвиток друкарської справи в Японії часів Токугава, зазначивши, що у провідних культурно-економічних центрах країни стали з’являтися численні друкарські майстерні, які належали приватним видавцям. Не менш важливо висвітлити і роль видавця, від комерційного таланту та особистого смаку якого залежали не тільки реалізація певного творчого задуму мистця, а й нерідка відкриття того чи іншого майстра, його становлення та розвиток. Можна навести приклад з відомим майстром Кітагава Утамаро, розквіт таланту якого не останнім чином був зумовлений співпрацею с видавцем Цутая Юдзабуро. Видавець не тільки підтримував мистця, надаючи йому дах та умови для роботи, а й побачив в Утамаро майбутню зірку, запропонував йому спробувати себе у новому жанрі «зображення краСун Сянхунь», в якому врешті-решт і набув слави мистець. Надалі видавець нерідко виступав автором ідеї того чи іншого проекту графічної серії. Так само він узявся видати гравюри нікому на той час невідомого Тосюсая Сяраку – і знов не помилився: його естампи зазнали шаленого успіху.

Характеризуючи японську гравюру у цілому, слід звернути увагу на те, що процес створення гравюри був колективним підприємством. Починалося все з пошуку видавця, який приймав рішення щодо проекту. Художник робив ескіз майбутнього естампу, або серії ; ремісник доробляв ескіз до такого ступеню деталізації, щоб з нього можна було різати дошку для друку; різьбяр вирізував на дошках малюнок (для кожного кольору окремо); друкар наносив колір на підготовлені дошки та здійснював друк. Слід зазначити, що гравюри друкували без застосування станка. Міг бути ще один учасник процесу – поет, який складав вірші для гравюри, а у деяких випадках він виступав і як каліграф, якщо він записував свій твір на ескізі власноруч.

На естампі обов’язково проставлялися печатки друкарні та цензора. Останній відігравав вельми важливу функцію: без його дозволу жодний естамп не міг поступити у продаж. Крім того, він міг заарештувати увесь тираж, якщо у виготовленій серії будуть винайдені порушення відповідних законів щодо гравюри, яких доречи, було безліч. Приміром, той самий Цутая Юдзабуро збанкрутив після винищення надрукованої за його проектом серії, а Утамаро потрапив за грати після видання триптиху «Хідейосі зі своїми коханками», що спричинило його ранню смерть на 54 році життя.
Гравюри йшли у продаж до крамнички, яка нерідка розташовувалася при друкарні. Доцільно у цьому зв’язку проаналізувати графічні композиції, де відтворені усі ці етапи творчого процесу – від візиту мистця у видавництво до продажу готових естампів. Приміром можуть служити два графічних триптихи Кітагави Утамаро «Найвідоміші видавництва в Едо». Слід звернути увагу на те, що гравюра, яку пропонує покупцям продавщиця у згаданій композиції Утамаро належить самому майстрові, що дозволяє припустити, що фігура мистця, зображена у триптиху є портретом Утамаро. У такий спосіб майстер зробив рекламу своїй новій серії «Яма Уба й Кінтаро».

Далі слід відзначити професіоналізацію укійо-е та вплив на її розвиток ринкових відносин. У цьому зв’язку важливо пригадати, що зазвичай за свою роботу мистець отримував святковий бенкет та подарунки. Власне видавець Цутая Юдзабуро вперше виплатив грошовий гонорар мистцеві. З того часу гравюра, до якої спорадично зверталися майстри різних шкіл та напрямків, ставши справою комерційною, привернула до себе широкі лави мистців, що позначилося на її розвитку як у позитивному, так і у негативному сенсі.

На завершення загальних відомостей про розвиток гравюри, слід звернути увагу на те, що попри її наочну популярність, вона не вважалася за високе мистецтво і мистець – автор яскравих естампів ніколи не користувався такою шаною як каліграф або живописець-пейзажист. У тій широкій хвилі друкованих зображень, що з’явилися у Японії зазначеної доби, було забагато недоброякісних естампів, ремісницьких малюнків та ще більше – непристойних сюжетів нерідко порнографічних та брутальних за змістом. Врешті-решт першими оцінили гравюри укійо-е як мистецтво європейці. Лише після того, як гравюри стали масово вивозити до Європи, в Японії розпочався процес її колекціонування та дослідження.

1.2. Головні етапи розвитку гравюри укійо-е

Вивчення теми слід почати з окреслення періодизації розвитку гравюри, в якій прийнято виділяти такі етапи:

- XVII століття – період «примітивів» (монохромна гравюра, формування сюжетно-тематичного репертуару);

- XVIII- початок XIX століття – період вищого розквіту гравюри (висока якість поліхромного друку, розмаїття сюжетів, шкіл, плеяда видатних майстрів);

- I половина – середина XIX століття – заключний етап розвитку гравюри (розвиток пейзажного жанру);

- 1853-1867 – період занепаду (використання набутих зразків, схематизм, низька якість друку).

Розглядаючи спадщину укійо-е на вранішньому етапі розвитку, необхідно згадати Хісікава Моронобу, якого вважають засновником японської гравюри. Далі слід стисло охарактеризувати його графічні роботи: зображення краСун Сянхунь, виконані у техніці монохромного друку та відзначені лаконізмом композиційного рішення, тяжінням до майже ієрогліфічної виразності силуету. Друк здійснювався з однієї дошки – так званого ключового блоку.

Далі слід нагадати, що згодом чорно-білі ілюстрації стали розфарбовувати від руки (так звані сумідзурі-хісай), за звичай у два, або три кольори. Винайдення техніки кольорового друку (між 1765 та 1766 роками) пов’язано з ім’ям Судзукі Харунобу. Задля досягнення витончених кольорових сполучень він використовував до 10, а згодом і до 30 дощок. З того часу майстри постійно експериментували, додаючи до фарб товчений перламутр, використовуючи тиснення що, нерідка створювало вельми декоративний ефект. Найкращі зразки таких естампів отримали назву нісікі-е (парчеві картинки).

Характеризуючи фарби для друку, слід підкреслити, що у XVII-XVIII століттях їх готували з природних речовин, які змішувалися з рисовою пастою. Поява на японському ринку європейських анілінових барвників надто яскравих відтінків спричинило загальне зниження художніх якостей гравюри, що стало притаманним останньому періоду розвитку цього мистецтва.

Далі слід перейти до огляду форматів гравюри, які зазнали певної стандартизації: прямокутник – обан (досл.: великий формат, приблизно 39,5 х 26,8 см.), о-обан (досл.: найбільш великий формат, приблизно 60 х 32 см.), вузький довгий прямокутник – тандзаку (36 х 6 см), тандзаку-бан (44 х 7,6 см.). Якщо на початку розвитку гравюри створювалися окремі естампи, то згодом видавці перейшли до друкування серій, що зумовило розвиток тематизму. Деякі з них налічували кілька десятків естампів.

Характеризуючи жанрове та стлістичне розмаїття гравюри, слід перш за все, визначити головні напрямки її розвитку: бідзінга (зображення краСун Сянхунь), якуся-е (театральна гравюра), муся-е (історико-героїчна гравюра), катьога (квіти та птахи), фукейга (краєвид). Важливо при цьому відзначити, що протягом розвитку укійо-е помітно прагнення багатьох майстрів упровадити прийоми та надбання класичного мистецтва. Приміром, Харунобу намагався вводити тексти у простір гравюри, тобто перекласти традиційний живопис на мову гравюри. Однак, ці його експерименти не набули подальшого розвитку. Проте пейзаж як один із найстаріших та вшанованіших жанрів класичного малярства не тільки був засвоєним у гравюрі, а й став провідним в останньому розквіті гравюри.

Далі слід висвітлити зв’язок укійо-е з традиційними школами. Тож важливо відзначити, що до техніки гравюри зверталися майстри, які частіш за все отримували художню освіту у класичних школах Кано та Тоса. Зрозуміло, що вони привносили у цей вид мистецтва відповідні естетичні принципи та художню культуру. Крім того, слід висвітлити і вплив європейського мистецтва та зокрема, італійської перспективи на розвиток гравюри. Елементи перспективної побудови простору простежуються в композиціях багатьох мистців початку XIX століття, а деякі з них набули слави саме як автори укі-е – перспективних картинок.

Узагальнюючи матеріал першої теми важливо усвідомити, що гравюра укійо-е не тільки відбиває усе розмаїття соціокультурного життя в Японії часів Токугава, а й увесь естетичний досвід класичної Японії та її новітні художні захоплення.

Лексичний мінімум: укійо-е, укі-е, Токугава, сьогун, бідзінга, якуся-е, муся-е, катьо-е, фукей-е, нісікі-е, сурімоно, обан, тандзаку, сумідзурі-хісай.

Контрольні питання:

1. Поясніть зміст поняття укійо.

2. Яким часом датується поява гравюри в Японії?

3. Визначте особливості організації створення гравюри.

4. Які функції виконувала гравюра у японському суспільстві часів Токугава?

5. Яке місце посідала гравюра укійо-е в системі видів мистецтва в Японії часів Токугава.?

6. Які жанри сформувалися у гравюрі укійо-е?

7. Що таке укі-е?

8. З чиїм ім’ям пов’язується розвиток кольорового друку?

9. Що так нісікі-е?

10. Визначте класифікацію гравюри за форматом.

Література:

Основна:

1. Виноградова Н.А. Искусство Японии.- М.: Искусство, 1988.- 57 с.

2. Воронова Б.Г. Японская гравюра 17-19 вв // Очерки по истории и технике гравюры.- М.: Изобразительное искусство,1987.-С.433-492.

3. Николаева Н.С. Искусство Японии. – М. : Диллер, 2000.- 341 с.

Додаткова:

4. Виноградова Н.А. и др. Традиционное искусство Востока: Терминологический словарь.- М.: Эллис Лак, 1997.- 358 с.

5. Воронова Б.Г. Из истории японской гравюры // Японское искусство.- М.: Искусство, 1959.- С.5-42.

6. Воронова Б.Г. Суримоно // Творчество.- 1963.- № 7.- С. 22-23.

7. Денике Б.П.Японская цветная гравюра.-М.: ИзоГиз, 1935.- 199 с.

8. Успенский М.В. Японская гравюра. – СПб.-Калиниград: Аврора, янтарній сказ, 2001. – 64 с.

Вступ, тема 1, тема 2, тема 3, тема 4, тема 5, тема 6, тема 7, Словник

Оставить комментарий

 

 
Copyright